Вибираючи який саме із львівських музеїв відвідати,мою увагу привернув музей архітектури та побуту у Львові. Він знаходиться в північно-східній частині Львова, недалеко від Княжої гори, у парку, що зветься Шевченківський гай.
Музей був створений за етнографічним принципом, у 1971 році, з метою порятунку пам'яток дерев'яної архітектури, предметів побуту і зразків народного мистецтва усіх історико-етнографічних груп Західної України, що сформувались наприкінці XIX - початку XX століття. Тут я дізнався багато нового про українську культуру і був у захваті від архітектури тих будівель, домів, які будувались виключно з дерева. Я побачив архітектуру таких територій, як Бойківщина, Лемківщина, Гуцульщина, Волинь, Поділля, Полісся, Буковина, Покуття, Закарпаття і Львівщина. Кожній з них присвячений окремий сектор мікросело, де поряд з житловими будівлями можна побачити ще господарські, виробничі, сакральні. Я міг вільно ходити по території цього музею і оглянув майже всі його частини. Оскільки територія музею велика, я заблукав приблизно в районі Поділля, але завдяки карті зображеній на зворотній стороні квитка я знайшов правильну дорогу. У всіх мікроселах обладнані відповідні інтер'єри, що дає змогу побачити повну картину життя, праці і відпочинку мешканців західноукраїнського села кінця XIX - початку XX століття. Я був захоплений архітектурою і красою всіх будинків та їхніх інтер’єрів. Але, мене засмутило те, що деякі будинки занепадають і адміністрація музею не турбується про збереження цієї прекрасної архітектури українського села ,його автентичності. Сьогодні львівський скансен є одним з найбільших музеїв під відкритим небом в Європі. По всій території музею встановлені вказівники дороги та інформаційні дощечки, з яких я дізнався , що на території, що становить 50 гектарів, відтворено 124 пам'ятки народної дерев'яної архітектури. Серед них хати, найстаріші з яких збудовані у 1749, 1792, 1812, 1846, 1860 роках, господарсько-виробничі споруди (водяний млин, вітряки, сукновальня, тартак, кузня, олійня). Цікавими є будівлі та споруди, які характеризують карпатське полонинське господарство та лісозаготівельний промисел. Всього, згідно Генерального плану, в Музеї народної архітектури та побуту у Львові буде відтворено понад 200 об'єктів. Крім цього, у будівлях експонуються предмети домашнього вжитку, одяг, інструменти ремесла, знаряддя сільського господарства, транспортні засоби, що дає змогу зануритися в епоху того часу,і побачити як тоді жили люди. У церквах, дзвіницях і каплицях зберігаються інтер'єри сакрального призначення. Відразу за вхідною брамою починається сектор Бойківщини, центром якого є церква з с. Кривки Турківського району Львівської області, нажаль, я не зміг зайти всередину , але дізнався що вона побудована у 1763 р., і те, що саме з цієї визначної пам'ятки дерев'яної архітектури розпочалося втілення ідеї створення музею народної архітектури та побуту. Кожен сектор має свої оригінальні особливості, шедеври народної архітектури такі як гуцульська гражда чи поліський вітряк заввишки 11 м.
Прогулюючись територією музею я натрапив на козацьку слободу – місце, де відтворюється традиційне ковальське ремесло. Розташована вона в етнозоні «Бойківщина», де стоїть стара кузня 1870 року з с.Тур´є Старосамбірського району Львівської області, про що розказали нам козаки, які там мешкають. Тут можна ознайомить з вогненним ремеслом, кожен бажаючий зможе викувати підкову або оберіг на щастя. Поруч розташувалась козацька кухня, де завжди можна почастувати стравами, приготованими за старовинними рецептами – кулешем, варениками, традиційними козацькими солодощами, випити домашнього квасу чи узвару. Там я почастував щойно приготовленим кулешем та випив домашнього узвару, які мені дуже сподобалися. На майдані біля кузні козаки вправляються в стрільбі з лука та самопала, шабельному бою, метанні сокир та списів. На фоні польової кухні, справжніх козацьких пісень які лунали на вулиці, і ходя...
